«Робоча конячка»

Робота вчителя — це безперервна праця протягом усієї педа­гогічної діяльності. На початку, лише виходячи зі студентської лави, ти дума­єш: «Чим я їх займатиму цілих 45 хви­лин? Як довго тягнуться ці хвилини!» Потім проходить років 5 і зі здиву­ванням розумієш, що 45 хвилин тобі мало, значить, уже є що запропону­вати учням. Ще через 10 років ти не­спішно вибираєш зі свого арсеналу пе­дагогічні прийоми, технології, додат­кові матеріали й усвідомлюєш, що цю 45-хвилинну тему ти можеш легко роз­тягнути і на три уроки. Все це напра­цьовується з часом. Все це називається педагогічний професіоналізм. Але ні­чого не падає з небес просто так. На­віть нинішня велика кількість мето­дичної літератури принципово не ря­тує. Це чужа праця, а треба пропустити її через себе. Поки на практиці, на сво­єму уроці ти не проведеш той або

інший методичний прийом, то як можна зрозуміти його ефективність? Чи від­повідає він твоєму темпераменту, чи враховує він особливості класу, з яким працюєш? Робота вчителя — це постій­но вчитися самому. Отже, «робоча ко­нячка» — це професіоналізм, бездоган­не знання предмета і методики викла­дання. Складовими професіоналізму є і спілкування з більш досвідченими колегами, самоосвіта, читання і ре­тельне опрацювання спеціальної педа­гогічної та методичної літератури та ін.

Учитель, який перестає працювати над собою, перестає бути цікавим як учи­тель. Здавалося б, ну що нового можна знайти в географії? Усі материки давно відкриті, усі куточки природи описані, все враховано і збалансовано. Підруч­ник географії знаєш краще за родин­ний альбом... Але природа живе і роз­вивається, вона не стоїть на місці. Без­глуздо наводити приклад про цунамі в Тихому океані, який обрушився на Чилі в 1961 році, якщо подібне явище мало місце у 2004 в Індійському океа­ні! Преса заповнена описами очевид­ців цього природного явища, телеба­чення й Інтернет показують докумен­тальні кадри цього лиха, а вчитель, як і 10 років тому, переказує текст під­ручників із застарілими прикладами?! І звичайно, підручник не для вчите­ля — це література для учня. Для вчи­теля існує маса інших джерел інфор­мації. Найширший спектр — періо­дика: від науково-методичних видань, призначених спеціально для вчителів, до розкішних ілюстрованих журналів, у яких розумний учитель знайде чи­мало корисної для роботи інформації. А книги? Завдяки системі «Книга — поштою» можна замовити будь-яку книгу і з методики викладання і з пе­дагогіки, було б бажання.

Ну, добре, теорему Піфагора інакше не розповісти, але провести урок, скорис­тавшись новими методичними прийо­мами, можна. Але для цього треба бути «робочою конячкою» і віддано тягнути свій учительський віз. Діти зараз дуже активні, мобільні, «інтернетні», вони все помічають, і вчительське незнання або

непрофесіоналізм насамперед стає мішенню і хворим місцем, куди мо­жуть ударити.

Як досягти гармонії між цими вчитель­ськими ролями? Як оцінити себе і ви­значити, яку роль граєш в учительсько­му житті? Співвідношення цих трьох ролей (спробуємо узагальнити з допо­могою математики) у всіх різне, але воно не залишається незмінним упро­довж учительської кар'єри. Згадуючи себе в ролі початкуючого вчителя і кри­тично оцінюючи, можна зізнатися, що тоді це було так — 15Д:65К:20РК — особливої дисципліни і професіоналіз­му на уроках не було, але артистизм і емоційність зашкалювали. Це мене тримало на плаву, це те, що властиве молодості, це те, за що люблять моло­дих учителів. Минуло більше двадця­ти років роботи в школі й зараз для мене важливіше інше — 35Д:20К:45РК. Зараз у мене немає проблем з дисци­пліною на уроці, але я розумію, що навіть високий професіоналізм буває сухуватий і зусиллям волі підключаю емоційну хвилю. Оскільки емоції, об­разність, виразність також важливі, як і знання предмета і методики. Мож­на бути суперпрофесіоналом, але при цьому діти не любитимуть твій пред­мет, тоді й професіоналізм розвіюєть­ся як примарна хмарка, у ньому просто немає сенсу. Робота вчителя — це ро­бота з дітьми, а не з машинами, якщо вчитель не отримує визнання дітей, то його робота втрачає будь-який сенс. На жаль, немає формули, яка опи­ше триєдину складову поняття «до­свідчений учитель» і співвідношення ЗЗД:ЗЗК:ЗЗРК — не ідеальне. Кожен учитель сам визначає для себе ролі, і якщо це необхідно, то може підсили­ти і «Д», і розвинути в собі якості «К», а над «РК» треба просто копітко працювати.