МИСТЕЦТВО ГОНЧАРІВ

Що то за краса – череп’яний посуд! Він слугував людям з давніх-давен. Майстри-гончари ліпили його на щоденну потребу, але оздоблювали, як велику коштовність. 

Нога розкручувала схожий на дзиґу гончарний круг, а руки тим часом формували із старанно розмішаної, як тісто, глини і миски, й кухлі, й горщики, й макітри. Кожен рух у майстра вивірений, точний, а око пильне і несхибне¹. Отож і глина слухняна.

Ось гончар поклав на круг невеликий шматок глини, вмочив руки у воду – і вже росте між його чутливих долонь лискучий глиняний стовпчик, що, ніби помахом чарівної палички, перетворюється на тонкостінну посудину.

Готовий виріб майстер зрізає з круга тонесенькою дротиною і ставить сушитися. Після цього посуд розписують барвистими квітками і випалюють у спеціальній печі – горні.

В Україні гончарством займалися цілі села. Уславилися своїми чудовими майстрами і полтавське село Опішня, і село Межиріччя та містечко Охтирка на Сумщині, Дибинці та багато інших сіл Київщини.

За В. Рисцовим

¹Н е с х и б н е – яке не помилиться, не схибить.

1.      Для чого ліпили майстри-гончарі череп’яний посуд?

а) для краси;

б) на щоденну потребу.

2.      Якою була глина в руках гончара?

а) слухняною;

б) вередливою.

3.      Чим зрізає з круга готовий виріб майстер?

а) тонесенькою дротинкою;

б) тоненьким ножем.

4.      Що робили з посудом після розпису?

а) висушували на сонці;

б) випалювали в печі-горні.

КОЛЯДА І ЩЕДРІВКА

(Легенда)

Давно це було. Ще тоді, коли над нашим людом панував змій-ненажера. Забаглося йому заволодіти дівчинкою Щедрівкою. Знала ця дівчина пісень силу-силенну. Почув змій, що красна Щедрівка у піснях його не славить, підстеріг її, вхопив за пишні коси і поволік по ярах та скелях, горах та долинах. Де зронила Щедрівка сльозину, там заколосилася пшениченька, а де капнула кровинкою – там травиця виросла.

Жив у той час відважний юнак Коляда. Побачив він, що змій знущається з бідної дівчини, і рушив виручати її. Схопив юнак змія, прив’язав поганця до кінського хвоста, розвіялися змієві кості по всіх-усюдах.

З того часу люди Щедрівчиними травами святкові столи на зимові свята вистеляють, а з дівочої пшениченьки смачну кутю варять.

І живуть Коляда із Щедрівкою серед людей, піснями звеселяють їхні серця.

1.      Хто хотів вкрасти Щедрівку?

а) розбійники;

б) змій-ненажера.

2.      Де зронила Щедрівка сльозину, там…

а) заколосилася пшениченька;

б) виросли квіти.

3.      Хто врятував Щедрівку від змія-ненажери?

а) народ;

б) юнак Коляда.

4.      З того часу…з дівочої пшениченьки …

а) смачну кутю варять;

б) засівають ниву.

ЯК ЗБИРАТИ РОСУ…

…Звичай «збирати росу» давній. На початку травня, коли підростала озимина, селяни виходили «збирати росу». Як правило, вдягали святкову одіж, брали їжу і вдосвіта сходилися до одного з сусідів. Щойно з’являлося досвітнє проміння, вирушали в поле.

Біля ниви розстеляли скатертину і виставляли сніданок. Господар, узявши до рук вишитий рушник із хлібиною, запрошував усіх тричі обійти житні сходи. Потім скроплювали один одного росою, бажаючи міцного здоров’я та щастя.

Дітям окремо приказували: «З роси та з води вам!» Тоді ж збирали в долоні росу і зливали в пляшечки, щоб вигоювати нею рани.

Здавна травневу росу вважали за лікувальну. Щоб не пріли ноги, треба зароситись до схід сонця. Або таке: покалічив косар пальця – неодмінно промиє рану росою. Колись дівчата навмисне вибігали вдосвіта, щоб обмити нею обличчя.

За В. Скуратівським

1.      Коли селяни виходили «збирати росу»?

а) на початку травня;

б) восени.

2.      Скроплюючи один одного росою, люди бажали:

а) доброго дня;

б) міцного здоров’я та щастя.

3.      Для чого люди збирали в долоні росу і зливали в пляшечки?

а) щоб вигоювати нею рани;

б) для того, щоб пити.

4.      Якою вважали травневу росу?

а) чистою;

б) лікувальною.

ОЙ НА ІВАНА ТА Й НА КУПАЛА…

Свято Івана Купала, що відзначають у ніч з 6 на 7 липня,– одне з найкращих народних дійств.

Хлопці заздалегідь заготовляли сухі дрова для вогнища, а дівчата плели віночки. Ввечері, 6 липня, коли сутеніло, всім селом збиралися біля річки чи ставу. Парубки розпалювали багаття, а дівчата неподалік закопували принесену з лісу березову гілку, прикрашену квітами та стрічками. Її називали Мареною¹.

Цього вечора кожному учасникові годилося перескочити через вогонь. Вважалося, що в такий спосіб можна очиститися від злих сил.

Після цього дівчата йшли до річки і пускали за течією по два віночки. На кожному з них мала горіти свічка. Якщо два віночки спливалися до купи, то вважалося, що їхня власниця скоро вийде заміж.

Під час цієї забави одне одного обливали водою. За народними віруваннями обов’язково годилося на Купайла  скупатися або бодай облитися джерельною водою – на щастя й здоров’я.

Опівночі всі розходилися по домівках. Найсміливіші хлопці йшли до лісу, щоб зірвати цвіт папороті². Вважалося, що вона цвіте в ніч з 6 на 7 липня. Хто її зірве, той одержить усі підземні скарби, розумітиме мову звірів.

За В. Скуратівським

¹М а р е н а – опудало, яка роблять на свято Івана Купала.

²П а п о р о т ь – трав’яниста рослина з великим, дуже розсіченим листям, що росте в 

  тінистих, сирих місцях.

1.      Яке свято відзначають у ніч з 6 на 7 липня?

а) Різдво;

б) Івана Купала.

2.      Яким способом вважалося можливим очиститися від злих сил?

а) перескочивши через вогонь;

б) заспівавши Купальську пісню.

3.      Для чого дівчата йшли до річки?

а) водити хороводи;

б)  пускати за течією віночки.

4.      Хто зірве папороть, той…

а) одержить усі підземні скарби і розумітиме мову звірів.

б) навчиться літати.